Різдвяний обряд «Мошул», с. Орлівка, Ренійський район#жива традиція#

Обрядове дійство внесене до регіонального списку елементів нематеріальної культурної спадщини Одещини. Це приклад живої спадщини, яку не зачепила надмірна фольклоризація.

Орлівка – єдине бессарабське село, мешканці якого відзначають Різдво 25 грудня і дотримуються цієї традиції з покоління в покоління. Особливість Орлівки полягає не в календарних перевагах релігійних дат. Тут з дивовижною постійністю дотримується старовинний різдвяний обряд, що зберігся в селі з незапам’ятних часів і химерним чином з’єднав в собі язичницькі та християнські мотиви. Обряд «Мошул» є притаманний тільки для села Орлівка, Ренійського району. Елемент являє собою різдвяний обряд колядування, неповторний по своїй природі. Для спільноти ця дата видатна, подивитись на обряд приїжджають гості з Ренійського району та сусідніх країн: Молодови та Румунії.

 

Послідовність подій різдвяного обряду «Мошул».

У цей день ніхто з жителів села не покидає свого будинку – треба бути дома та чекати рідню з інших населених пунктів. Господині, на літніх кухнях, готують традиційну національну страву – сармалі (голубці маленьких розмірів, огорнуті у виноградний лист). Чим менші сармалі, тим краща господиня.

До прийдешнього свята готують домашню ковбасу, холодець з поросячих ніжок, до яких подається хрін на червоному вині, дуже міцний. А ще буде «фрептуре», що у перекладі значить «те, що з печі». Але до м’ясного, ще рано торкатися – 24 грудня у Орлівці останній день посту.

У цю ніч не дозволено спати. «Мошул» може прийти в будь- який момент. На дворі горить світло, це означає що господарі очікують на колядників. Час коротають за розмовами.

Село умовно ділиться на дві частини «Кятре» та «Педурє», в кожній з яких в ніч з 24 на 25 грудня хлопці колядують. Хлопцям треба з точністю до кожної деталі відтворити обряд предків.

Готуються атрибути: маска Мошула, яка виготовлена з кролячих та козячих шкур, прикрашених шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами. Образ «Мошул» – центральна і найбільш яскрава фігура свята: маска ідола, схожа на одягання шамана первісного племені. Над головою у Мошула – німб з квітів і стрічок. На поясі головного персонажа укріпляють чотири дзвона, які можна побачити на шиях у биків.

Костюм Мошула достатньо тяжкий. Бігати у ньому всю ніч по вулицям села, з хати у хату – все одно що звершити марш – кидок у протигазі при бойовому спорядженні. Тому головна роль відводиться самому сильному та витривалому. Важливо, щоб молодий чоловік був гарно вихований, тому що на нього покладена відповідальність за все і всіх (за ніч буде випито не мало вина). Важлива деталь, що ім”я головного персонажа зберігають в таємниці і тільки по закінченню колядування, коли можна зняти маску, люди дізнаються, хто виконував роль “Мошула”.

Всі інші юнаки на Різдво вдягаються у військову форму: одна частина села – у тільники, бушлати та безкозирки, інша – у камуфляж десантників та прикордонників. Таким чином, дві команди, на чолі яких стоїть свій Мошул, легко розрізнити.

Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата маре (велика група) та чата Мошул (група Мошула). Їм належить за ніч побувати в усіх дворах. У Орлівці порядку 1 тис. будинків, таким чином командам за ніч необхідно поколядувати в п’ятистах дворах. Щоб встигнути, колядники вимушені пересуватися бігом. Якщо Мошул пропускає якийсь, то це вважається поганим знаком: наступний рік принесе нещастя. Після нічних трудів «армії» сплеснуться у битві.

І ось нарешті почувся барабанний бій та звуки кларнету – саме ці два інструменти постійно супроводжують діючих осіб. Це значить, що ось ось прибуде «чата маре», яка піснеспівами звістить про радісну новину – народився Ісус Христос. Така ж «чата маре» дасть знати про прибуття «Мошула».

Дорослі спохвачуються, виходять у двір. Хлопці як вихор вриваються у хвіртку, співають хором куплети на молдавській мові. Це – колядки. Старожили стверджують, що колись їх було біля ста, на всі життєві випадки. До наших днів дійшло з десяток – колядка на господаря, на подвір’я, на дівчину та на хлопця, юнака, «оленя» (молодого чоловіка у розквіті сил), на примаря (сільського голову) та деяких інших. Кажуть, що особливо приємно колядувати у тих домівках, де є молодята: молодий чоловік, який вперше зустрічає Різдво у якості господаря, дуже щедрий.

Хлібосольні і сім`ї, у яких з’явився первісток – вони не економлячи одарують колядників грошами, пригощають їх домашнім вином.

Заходячи в будинок, де є незаміжні дівчата, господарі дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж у наступному році. Команди збирають калачі на одну довгу палицю. Задача перша: треба перевершити «конкуруючу фірму», яка колядує на другій половині села, за кількістю зібраних калачів.

Хлопець, який заходить колядувати до своєї нареченої, після обряду затримується у своєї обраниці, де вона прикріпляє до його головного убору весільну квітку, що символізує її кохання до обранця.

І ось у дворі з’являється «Мошул» у супроводі другої «роти». На питання дітлахів, чому Мошул настільки страшний, дорослі відповідають: «Щоб злі духи злякалися». «Мошул» відкидаючи корпус назад, активно рухає стегнами, від чого дзвенять всі його дзвони. Тим часом його воїни несамовито б’ють по землі півметровими «Мачуками» – дубинами з туго зв’язаної рогози. Мачуками молотять не тільки у дворах, але й по всьому шляху слідування – по дорогах та тротуарах, проганяючи з села нечисту силу.

Господарі дякують «чата Мошул» – підносять вино, дають гроші. Окремо дозволяється винагородити головного героя.

Після нічних колядувань, господарі заставляють чавунки, сковороди у піч, щоб вранці всією сім’єю приступити до трапези.

Ранок. У центр села стягується народ. Кожен вже відмітив свято келихом вина та закусив щойно вийнятим з печі сармале. Запанував настрій. Знов чутно звуки кларнетів й барабанів – Мошули на підході.

Сьогодні в Орлівці багато гостей. Сьогодні в Орлівці – зарубіжні журналісти. Відеокамери жадібно ковтають кожен епізод дії.

А музика все ближче і ближче. Чата маре і чата Мошул, забігаючи у кожну домівку, поступово наближаються до центру села. Як у однієї, так і у другої групи вже по три жердини з калачами. О дев’ятій ранку, чати перетинають умовний кордон, за який не мали права переступити вночі, і кидаються колядувати на «чужій території» з метою зібрати якомога більше калачів.

Ще година – і Мошули під звуки вже подвоєного ансамблю поступово сходяться у центрі села. Навколо масок у хороводі стрімко несуться «тілоохоронці», танцюючи несамовито, з останніх сил. Нарешті два хороводи з`єднаються в один великий, і Мошули у дикому, доісторичному танці сходяться один з одним.

Головні герої свята, судячи з усього – не люті вороги, а добрі суперники. Предводителів підіймають на плечі, притримуючи за голені, і Мошули на очах у всього народу подають один одному дари.

Тут дозволяються імпровізації та сюрпризи, – пояснює місцевий житель Микола Олександрович Олександров, один з хранителів традицій. – Можна «колегу» облити шампанським або в якості подарунка витягнути з-за пазухи голуба, відпускаючи його у небо.
Привітавши один одного при всьому чесному люду, випивши вина, Мошули направляються до примару: для сільського голови – персональна колядка. Голова сільради, не скупий на подяку – і це останнє грошове вливання у бюджет двох «армій».

Після цього починається кульмінаційне дійство – змагання, сутичка, битва. Вона проходить без кровопролиття: найсильніша рать визначається перештовхуванням. Колядуючі групи знов підіймають своїх предводителів догори, мов прапори, і армія навалюється на армію. Починається шалена тиснява, з останніх сил. Жителі села люто вболівають – кожен за своїх. Але ось один з Мошулів втратив рівновагу і скинутий. Сторона, що перемогла радіє!

Не може бути у селі два лідери. Лідер повинен бути один, – пояснює Марія Катаной.
Армії-переможниці у той самий час вручається стриножений живий баранчик. На святі(2019) Мошули обдарували один одного птицею: півень і качка, які стали здобутком команд в процесі колядування. Молоді люди негайно направляються в дім, де живе Мошул-переможець, забивають баранчика та приготують з нього каварму: тушковане у величезному казані м`ясо, добряче приправлену червоним пекучим перцем – ардеєм. Традиційна молдавська каварма настільки міцна в гіркоті, що її доводиться рясно запивати вином.

Декілька слів про такий важливий атрибут свята, як домашнє молдавське вино. Напій цей темно червоний, густий, у ньому вся таблиця Мендєлеєва. Кожен господар восени заготовлює як мінімум тонну такої «таблиці». І скільки б не було бочок в погребі, все одно до вина нового врожаю не вистачає.

Зрозуміло, що жоден священик, який несе службу в храмі цього села, не підтримує те, що роблять жителі Орлівки у ніч з 24-го на 25-е грудня. Деякі, з поваги до батюшки тримають піст аж до 7 січня, обмежуючись на свято рибою, якою сповнені місцеві озера. Але все ж перемогти «Мошула» не зміг ніхто – ані поважний в селі настоятель храму, ані, у свій час, бюро райкому партії. Жителі Орлівки – люд непохитний!

Люди похилого віку згадують, що цей звичай виник ще в той період, коли Орлівка існувала у вигляді двох окремих поселень. З тих пір село умовно ділиться на дві частини – Пленаш (від слова «плян», що означає земельну ділянку) і Балтарец (від слова «заплава» – плавні). Такий поділ сьогодні зберігся лише умовно, але воно міцно закріпилося в сценарії унікального орловського обряду. “Різдво завжди йшло попереду Нового року. Коли Новий рік стали відзначати за новим стилем, наші предки і Різдво перевели на новий стиль: хочеться в новорічну ніч накривати рясний стіл і їсти м’ясні страви”, – пояснила цей феномен екс-начальник відділу культури Ренійської районної адміністрації, уродженка Орловки Марія Катаной.

Унікальний сам обряд, який здійснюють жителі цього молдавського села.

До 40 –х років минулого століття, тобто до приходу у Бессарабію радянської влади, молоді люди одягали форму румунської армії. Що було ще раніше, коли ці землі були російськими, молдавськими, турецькими, навіть старожили сказати не можуть. Однак військова форма діючих осіб – атрибут обов’язковий, бо їдуть у бій армії, війська, раті. І для кожного молодого жителя Орлівки участь у різдвяному святі – признання його зрілості, сили, мужності.

Що символізує головний персонаж свята – Мошул?

Бувши молодими, я теж саме запитував старожилів, – розповідає Андрій Спиридонович Лунка, колишній сільський голова Орлівки. – Але й вони вже не пам`ятали цього. Священики вважають, що Мошул прийшов до нас з часів язичества. Версія така: наші пращури наприкінці грудня, коли день починає збільшуватися, поклонялися Богу Сонця. З прийняттям християнства язичницьке свято якимось чином «наклалося» на Різдво. Зараз ніхто не може з точністю сказати що означає ця маска. Але із року в рік, з покоління в покоління ми повторюємо те, що робили наші діди та прадіди. В Орлівці народ впертий. Тільки завдяки цій рисі характеру вдалося зберегти свято у первісному вигляді.
Чому Мошула супроводжують воїни? На це питання намагається знайти відповідь політолог Андрій Потиліко:

Ці місця надзвичайно багаті історичними подіями. Тут, у Нижньому Подунав`ї, змагались войовничі фракійці та гети, по степам проносились безстрашні скіфи, горді римляни, неприборкані сармати. Зі своїми ворогами тут воювали давні слов`яни. У період підйому Молдавське князівство нанесло одну з найнищівних поразок непереможному османському війську – це була Куликовська битва місцевого масштабу, здивувавши тоді усю Європу. За ці землі Росія не одне сторіччя воювала з Туреччиною. Таким чином, ми бачимо, що народи, які з глибокої давнини населяли Нижнє Подунав’я, відрізнялись яскраво виявленими воїнськими якостями, майже у всіх існували сильні військові традиції. Тому я не дивуюсь, що в Орлівці понині збереглось таке поважне ставлення до молодого воїна, так престижно служити в армії. У даному випадку – у «армії» Мошула.
Коли ми показували цей обряд на міжнародному фестивалі у румунських Ясах, усі знавці фольклору були просто вражені, – розповідає Марія Катаной, уродженка села, яка пропрацювала десять років начальником районного відділу культури. – Мошул справив справжній фурор!
Обряд «Мошул» донині є актуальним. Для села це величезне свято, яке з нетерпінням чекає кожен житель. У відтворенні обряду задіяні першочергово молоді хлопці, які відслужили у армії та все населення села Орлівка. Кожен рік на очах молоді села відбувається цей обряд, який дає можливість молоді перейняти те, що робили їх пращури. Процес передачі між поколіннями проходить із року в рік.
( за розповідями Марії Катаной і жителів села)
Цьогоріч звернула увагу на один дуже цікавий елемент обряду: в ході заключного етапу – змагання Мошулів – відбувається розламування калачів і роздача їх всім бажаючим. Відломані шматки шляхом розкидання посилаються в натовп. Це означає, що людина, яка впіймає шматочок калача, притягне на наступний рік собі і родині добробут. Спочатку трішки хвилювалась, що хліб і розкидають, але як не намагалась знайти ,хоч крихту під ногами, не знайшла. Адже всі кусочки,які не впіймали люди і вони впали на землю, моментально піднімаються і розбираються присутніми.

Цей запис був розміщений в Новини.