Різдвяний обряд «Мошул», с. Орлівка, Ренійський район

Орлівка – єдине бессарабське село, мешканці якого відзначають Різдво 25 грудня і дотримуються цієї традиції з покоління в покоління. Особливість Орлівки полягає не в календарних перевагах релігійних дат. Тут з дивовижною постійністю дотримується старовинний різдвяний обряд, що зберігся в селі з незапам’ятних часів і химерним чином з’єднав в собі язичницькі та християнські мотиви. Обряд «Мошул» є притаманний тільки для села Орлівка, Ренійського району. Елемент являє собою різдвяний обряд колядування, неповторний по своїй природі. Для спільноти ця дата видатна, подивитись на обряд приїжджають гості з Ренійського району та сусідніх країн: Молодови та  Румунії.

Послідовність подій різдвяного обряду «Мошул».

У цей день ні хто з жителів села не покидає свого будинку – треба бути дома та чекати рідню з інших населених пунктів. Господарки, на літніх кухнях, готують традиційну національну страву – сармалі (голубці маленьких розмірів, огорнуті у виноградний лист). Чим менше сармалі, тим краща господиня.

До наступаючого свята готують домашню ковбасу, холодець з поросячих ніжок, до яких подається хрін на красному вині, дуже кріпкий. А ще буде «фрептуре», що у перекладі значить «те, що з пічі». Але до м’ясного, ще рано торкатися – 24 грудня у Орлівці останній день посту.

У цю ніч не дозволено спати. «Мошул» може прийти у любий момент. На дворі горить світло, це означає що господарі очікують на колядників. Час коротають за бесідами.

Село умовно ділиться на дві частини «Кятре» та «Педурє», в кожній з яких в ніч з 24 на 25 грудня хлопці колядують. Хлопцям треба з точністю до кожної деталі відтворити обряд предків.

Готуються атрибути: маска Мошула, яка виготовлена з кролячих та козячих шкур, прикрашених шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами. Образ «Мошул» – центральна і найбільш яскрава фігура свята: маска ідола, схожа на одягання шамана первісного племені.  Над головою у Мошул – німб з квітів і стрічок. На поясі головного персонажа укріпляють чотири дзвона, які можна побачити на шиях у биків.

Костюм Мошула достатньо тяжкий. Бігати у ньому всю ніч по вулицям села, з хати у хату – все одно що звершити марш – кидок у протигазі при бойовому спорядженні. Тому головна роль відводиться самому сильному та витривалому. Важливо, щоб молодий чоловік був гарно вихований, тому що на нього покладена відповідальність за все і всіх (ніччю буде випито не мало вина). 

Всі інші юнаки на Різдво облачаються у військову форму: одна частина села – у тільники, бушлати та безкозирки, інша – у камуфляж десантників та прикордонників. Таким чином, дві команди, на чолі яких стоїть свій Мошул, легко розрізнити.

Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата маре (велика група) та чата Мошул (група Мошула). Їм належить за ніч побувати в усіх дворах. У Орлівці порядку 1 тис. будинків, таким чином командам за ніч необхідно поколядувати в п’ятистах дворах. Щоб встигнути, колядники вимушені пересуватися бігом.  Якщо Мошул пропускає якийсь, то це вважається поганим знаком: наступний рік принесе нещастя. Після нічних трудів «армії» сплеснуться у битві.

І ось нарешті почувся барабанний бій та звуки кларнету – саме ці два інструменти постійно супроводжують діючих осіб. Це значить, що ось ось прибуде «чата маре», яка пісне співами звістить про радісну новину – народився Ісус Христос. Така ж «чата маре» дасть знати про прибуття «Мошула». 

Дорослі спохвачуються, виходять у двір. Хлопці як вихор вриваються у калитку, співають хором куплети на молдавській мові. Це – колядки. Старожили стверджують, що колись їх було біля ста, на всі життєві випадки. До наших днів дійшло з десяток – колядка на господаря, на подвір’я, на дівчину та на хлопця, юнака, «оленя» (молодого чоловіка у раз квіти сил), на примаря (сільського голову) та деяких інших. Кажуть, що особливо приємно колядувати у тих домівках, де є молодята: молодий чоловік, який вперше зустрічає Різдво у якості господаря, дуже щедрий.

Хлібосольні і сім`ї, у яких з’явився первісток – вони не економлячи одарують колядуючих грошами, пригощають їх домашнім вином.

Заходячи в будинок, де є не заміжні дівчини, господарі дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж у наступному році.  Команди збирають калачі на одну довгу палку. Задача перша: треба перевершити «конкуруючу фірму», яка колядує на другій половині села, по кількості зібраних калачів.

Хлопець, який заходить колядувати до своєї нареченої, після обряду затримується у своєї обраниці, де вона прикріпляє до його головного убору весільну квітку, що символізує  її кохання до обранця.  

І ось у дворі з’являється «Мошул» у супроводженні другої «роти». На питання дітлахів, чому Мошул настільки страшний, дорослі відповідають: «Щоб злі духи злякалися». «Мошул» відкидаючи корпус назад, активно рухає стегна, від чого дзвенять всі його дзвони. Тим часом його воїни несамовито б’ють по землі півметровими «Мачуками» – дубинами з туго зв’язаної рогози. Мачуками молотять не тільки у дворах, але й по всьому шляху слідування – по дорогам та тротуарам, проганяючи з села нечисту силу.

Господарі дякують «чата Мошул» – підносять вино, дають гроші. Окремо дозволяється винагородити головного героя.

Після нічних колядувань, господаря закидають чугунки, сковороди та про твіні у піч, щоб раннім ранком всією сім’єю приступити до трапези.

Ранок. У центр села стягується народ. Кожен вже відмітив свято келихом вина та закусив щойно вийнятим з печі сармале. Запанував настрій. Знов чутно звуки кларнетів й барабанів – Мошули на підході.

Сьогодні в Орлівці багато гостей. Сьогодні в Орлівці – зарубіжні журналісти. Відеокамери жадібно ковтають кожен епізод дії.

А музика все ближче і ближче. Чата маре і чата Мошул, забігаючи у кожну домівку, поступово наближаються до центру села. Як у однієї, так і у другої групи вже по три жердини з калачами. О дев’ятій ранку,  чати перетинають умовний кордон, за який не мали права переступити вночі, і кидаються колядувати на «чужій території» з метою зібрати якомога більше калачів.

Ще година – і Мошули під звуки вже подвоєного ансамблю поступово сходяться у центрі села. Навколо масок у хороводі стрімко несуться «тіло охоронці», танцюючи несамовито, з останніх сил. Нарешті два хороводи з`єднаються в один великий, і Мошули у дикому, доісторичному танці сходяться один з одним.

Головні герої свята, судячи з усього – не люті вороги, а добрі суперники. Предводителів підіймають на плечі, притримуючи за голені, і Мошули на очах у всього народу подають один одному дари.

  • Тут дозволяються імпровізації та сюрпризи, – пояснює місцевий житель Микола Олександрович Олександров, один з хранителів традицій. – Можна «колегу» облити шампанським або в якості подарунка витягнути з-за пазухи голуба, відпускаючи його у небо.

Привітавши один одного при всьому чесному люду, випивши вина, Мошули направляються до примару: для сільського голови – персональна колядка. Голова сільради, не скупий на подяку – і це останнє грошове вливання у бюджет двох «армій».

Після цього починається кульмінаційне дійство – змагання, сутичка, битва. Вона проходить без кровопролиття: найсильніша рать визначається перештовхуванням. Колядуючі групи знов підіймають своїх предводителів догори, мов прапори, і армія навалюється на армію. Починається шалена тиснява, з останніх сил. Жителі села люто вболівають – кожен за своїх. Але ось один з Мошулів втратив рівновагу і скинутий. Сторона, що перемогла радіє!

  • Не може бути у селі два лідери. Лідер повинен бути один, – пояснює Марія Катаной.

Армії-переможниці у той самий час вручається стриножений живий баранчик. Молоді люди негайно направляються в дім, де живе Мошул-переможець, забивають баранчика та приготують з нього каварму: тушковане у величезному казані м`ясо, добряче приправлений червоним пекучим перцем – ардеєм. Традиційна молдавська каварма настільки міцна в гіркоті, що її доводиться рясно запивати вином.

Декілька слів про такий важливий атрибут свята, як домашнє молдавське вино. Напій цей темно червоний, густий, у ньому вся таблиця Мендєлеєва. Кожен господар восени заготовлює як мінімум тонну такої «таблиці». І скільки б не було бочок в погребі, все одно до вина нового врожаю не вистачає.

Зрозуміло, що жоден священик, який несе службу в храмі цього села, не підтримує те, що роблять жителі Орлівки у ніч з 24-го на 25-е грудня. Деякі, з поваги до батюшки тримають пост аж до 7 січня, обмежуючись на свято рибою, якою сповнені місцеві озера. Але все ж перемогти «Мошула» не зміг ніхто – ані поважний в селі настоятель храму, ані, у свій час, бюро райкому партії. Жителі Орлівки – люд непохитний!

Люди похилого віку згадують, що цей звичай виник ще в той період, коли Орлівка існувала у вигляді двох окремих поселень. З тих пір село умовно ділиться на дві частини – Пленаш (від слова «плян», що означає земельну ділянку) і Балтарец (від слова «заплава» – плавні). Такий поділ сьогодні зберігся лише умовно, але воно міцно закріпилося в сценарії унікального орловського обряду. “Різдво завжди йшло попереду Нового року. Коли Новий рік стали відзначати за новим стилем, наші предки і Різдво перевели на новий стиль: хочеться в новорічну ніч накривати рясний стіл і їсти м’ясні страви”, – пояснила цей феномен екс-начальник відділу культури Ренійської районної адміністрації, уродженка Орловки Марія Катаної.

 Унікальний сам обряд, який здійснюють жителі цього молдавського села.

До 40 –х років минулого століття, тобто до приходу у Бессарабію радянської влади, молоді люди одягали форму румунської армії. Що було ще раніше, коли ці землі були російськими, молдавськими, турецькими, навіть старожили сказати не можуть. Однак військова форма діючих лиць – атрибут обов’язковий, бо їдуть у бій армії, війська, раті. І для кожного молодого жителя Орлівки участь у різдвяному святі – признання його зрілості, сили, мужності.

Що символізує головний персонаж свята – Мошул?

  • Бувши молодими, я теж саме запитував старожилів, – розповідає Андрій Спиридонович Лунка, колишній сільський голова Орлівки. – Але й вони вже не пам`ятали цього. Священики вважають, що Мошул прийшов до нас з часів язичества. Версія така: наші пращури наприкінці грудня, коли день починає збільшуватися, поклонялися Богу Сонця. З прийняттям християнства язичне свято якимось чином «наклалося» на Різдво. Зараз ніхто не може з точністю сказати що означає ця маска. Але із року в рік, з покоління в покоління ми повторюємо те, що робили наші діди та прадіди. В Орлівці народ впертий. Тільки завдяки цій рисі характеру вдалося зберегти свято у первісному вигляді.

Чому Мошула супроводжують воїни? На це питання намагається знайти відповідь політолог Андрій Потиліко:

  • Ці місця надзвичайно багаті історичними подіями. Тут, у Нижньому Подунав`ї, змагались войовничі фракійці та гети, по степам проносились безстрашні скіфи, горді римляни, неприборкані сармати. Зі своїми ворогами тут воювали давні слов`яни. У період підйому Молдавське князівство нанесло одне з най нищівних поразок непереможному османському війську – це була Куліковська битва місцевого масштабу, здивувавши тоді усю Європу. За ці землі Росія не одне сторіччя воювала з Туреччиною. Таким чином, ми бачимо, що народи, які з глибокої давнини населяли Нижнє Подунав’я, відрізнялись яскраво виявленими воїнськими якостями, майже у всіх існували сильні військові традиції. Тому я не дивуюсь, що в Орлівці понині збе6реглось таке поважне ставлення до молодого воїна, так престижно служити в армії. У даному випадку – у «армії» Мошула.
  • Коли ми показували цей обряд на міжнародному фестивалі у румунських Ясах, усі знавці фольклору були просто вражені, – розповідає Марія Катаной, уродженка села, яка пропрацювала десять років начальником районного відділу культури. – Мошул справив справжній фурор!

Обряд «Мошул» донині є актуальним. Для села це величезне свято, яке з нетерпінням чекає кожен житель. У відтворенні обряду задіяні першочергово молоді хлопці, які відслужили у армії та все населення села Орлівка. Кожен рік на очах молоді села відбувається цей обряд, який дає можливість молоді перейняти те, що робили її пращури. Процес передачі між поколіннями проходить із року в рік.

Заходи з популяризації:

У Ренійському районному будинку культури кожен рік у січні місяці проходить районний фольклорний фестиваль зимових обрядів та звичаїв «Флоріле далбе», де кожне село представляє свої обряди. Орлівка не є виключенням. Таким чином про обряди Ренійського району мають змогу узнати жителі та гості міста.Якщо не перешкоджати процесу обряду, від як і раніше буде актуальним і незмінним. Метою захисту цього унікального обряду, є щорічне його проведення, збереження неповторної національної традиції.