Різдвяний обряд «Мошу» (молдовський обряд чоловічої коляди)
Мошул Moșu Moșul
Внесено до регіонального переліку з квітня 2016 року,
до регіонального інвентарю з листопада 2020 року.
Прагнемо підтримати вогонь живої традиції
ДОМЕН: Традиції, свята, обряди, інвентаризація
СТРАТЕГІЇ ТА ЗАХОДИ З ОХОРОНИ: підвищення обізнаності, підвищення поваги.
Короткий опис:
Орлівка – єдине бессарабське село, мешканці якого відзначають Різдво 25 грудня і дотримуються цієї традиції з покоління в покоління. Тут з дивовижною постійністю дотримується старовинний різдвяний обряд, що зберігся в селі з незапам’ятних часів і химерним чином поєднав у собі язичницькі та християнські мотиви. Обряд «Мошу» притаманний тільки селу Орлівка Ренійської громади. Елемент являє собою різдвяний обряд колядування, неповторний за своєю природою.
В ніч напередодні Різдва ніхто з жителів села не залишає свого будинку – треба чекати на рідню. Цього дня усі з’їжджаються до рідної домівки, з різних країн та населених пунктів. Господині на літніх кухнях готують традиційні національні страви: сармалі (голубці маленьких розмірів, загорнуті у виноградний лист), чим менше сармалі, тим краща господиня; домашню ковбасу; холодець з поросячих ніжок, до яких подається дуже міцний хрін на червоному вині; фріптурє, що перекладається як «те, що з печі». Але до м’ясних страв зарано – 24 грудня в Орлівці останній день посту.
Цієї ночі не дозволено спати, «Мошу» може прийти у будь який момент. На подвір’ї горить світло, це означає що господарі чекають на колядників. Час коротають за родинними розмовами за святковим столом.
Село умовно ділиться на дві частини – «Кятре» та «Педурє», у кожній в ніч з 24 на 25 грудня хлопці колядують.
Заздалегідь, за декілька тижнів до обряду, готуються атрибути: маска Мошу, яку виготовляють місцеві майстри з кролячих та козячих шкір, прикрашаючи шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами та німбом з квітів і різнокольорових стрічок; мечуке – півметрові дубини з рогози, з великою ручкою, туго стягнуті проволокою, які виготовляють самі хлопці.
Образ «Мошу» – центральна і найбільш яскрава фігура свята: маска ідола схожа на вбрання шамана первісного племені. На шкіряному поясі головного персонажу закріплюють чотири великих дзвони, які зазвичай вдягають на шиї биків. Коли Мошу біжить або пританцьовує, лунає характерний дзвін. Вага дзвонів близько 6 кг.
Ввечері 24 грудня на кожній половині села збираються неодружені хлопці, які відслужили в армії. Вони вдягаються у військову форму: одна частина села – у тільники, бушлати та безкозирки, інша – у камуфляж десантників та прикордонників. Таким чином, дві команди, дві «армії», на чолі яких стоїть свій Мошу, легко розрізнити.
Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата марє (велика група) і чата Мошулуй (група Мошу). За ніч вони повинні обійти усі двори. В Орлівці близько 1 тис. будинків, таким чином кожній команді за ніч необхідно поколядувати у п’ятистах хатах. Щоби встигнути, колядники вимушені пересуватися бігом. Якщо Мошу пропустив якийсь двір, то це вважається поганим знаком: наступний рік принесе нещастя.
Барабанний бій та звуки кларнету – саме ці два інструменти постійно супроводжують діючих осіб. Це значить, що ось-ось прибуде «чата марє», яка піснеспівами звістить про радісну новину – народився Ісус Христос. Також «чата марє» дасть знати про прибуття «Мошу».
Дорослі спохвачуються, виходять на подвір’я. Хлопці як вихор вриваються у калитку, співають хором куплети молдовською мовою. Це – колядки. Старожили стверджують, що колись їх було біля сотні, на всі життєві випадки. До наших днів дійшло з десяток – колядка на господаря, на подвір’я, на дівчину та на хлопця, юнака, оленя (символ молодого чоловіка у розквіті сил), на примара (сільського голову) та деяких інших.
Заходячи до будинку, де є незаміжні дівчата, господарі дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж наступного року. Команди збирають калачі на одну довгу палку. Калач є символом жіночого начала, а палка – чоловічого. Першочергова задача: треба перевершити «конкуруючу фірму», яка колядує на другій половині села, за кількістю зібраних калачів.
Хлопець, який заходить колядувати до своєї нареченої, після обряду затримується у обраниці, дівчина чіпляє до його головного убору весільну квітку, що символізує її кохання.
І ось у дворі з’являється «Мошу» у супроводі «чата Мошулуй». На питання дітлахів, чому Мошу настільки страшний, дорослі відповідають: «Щоби злі духи злякалися». «Мошу», відкидаючи корпус назад, активно рухає стегнами, від чого дзвенять всі його дзвони. Тим часом його воїни несамовито б’ють по землі «мечуками». Дубинами молотять не тільки у дворах, але й по всьому шляху слідування – по дорогам та тротуарам, проганяючи з села нечисту силу.
Господарі віддячують «чата Мошулуй» – підносять вино, дають гроші. Окремо дозволяється винагородити головного героя.
Після нічних колядувань, господарі закидають чугунки, сковороди та протвині до печі, щоби зранку всією родиною розпочати святкову трапезу.
Ранок. У центр села стягується народ. Кожен вже відмітив свято келихом вина та закусив щойно вийнятим з печі сармалє. Запанував настрій. Знов чутно звуки кларнетів й барабанів – обидва Мошу на підході.
Чата маре і чата Мошулуй, забігаючи у кожну домівку, поступово наближаються до центру села. Як у однієї, так і у другої групи вже по три жердини з калачами. О дев’ятій ранку, чати перетинають умовний кордон, за який не мали права переступити вночі, і кидаються колядувати на «чужій території» з метою зібрати якомога більше калачів.
Ще година – і Мошули під звуки вже подвоєного ансамблю поступово сходяться у центрі села. Навколо масок у хороводі стрімко несуться «тілоохоронці», танцюючи несамовито, з останніх сил. Нарешті два хороводи з`єднаються в один великий, і Мошули у дикому, доісторичному танці сходяться один з одним.
Головні герої свята, судячи з усього – не люті вороги, а добрі суперники. Предводителів підіймають на плечі, притримуючи за голені, і Мошули на очах у всього народу подають один одному дари.
Починається кульмінаційне дійство – змагання, сутичка, битва. Вона проходить без кровопролиття: найсильніша рать визначається перештовхуванням. Колядуючі групи знов підіймають своїх предводителів догори, мов прапори, і армія навалюється на армію. Починається шалена тиснява, з останніх сил. Жителі села люто вболівають – кожен за своїх. Але ось один з Мошу втратив рівновагу і скинутий. Сторона, що перемогла радіє!
Люди похилого віку згадують, що цей звичай виник ще в той період, коли Орлівка існувала у вигляді двох окремих поселень. З тих пір село умовно ділиться на дві частини – Плєнаш (від слова «плян», що означає земельну ділянку) і Балтарець (від слова «заплава» – плавні). Такий поділ сьогодні зберігся лише умовно, але він міцно закріпився в сценарії унікального орлівського обряду. “Різдво завжди йшло попереду Нового року. Коли Новий рік стали відзначати за новим стилем, наші предки і Різдво перевели на новий стиль: хочеться в новорічну ніч накривати рясний стіл і їсти м’ясні страви”, – пояснила цей феномен екс-начальник відділу культури Ренійської районної адміністрації, уродженка Орлівки Марія Катаної.
Унікальний сам обряд, який здійснюють жителі цього молдовського села.
Обряд «Мошу» донині є актуальним. Для села це величезне свято, яке з нетерпінням чекає кожен житель. У відтворенні обряду задіяні першочергово молоді хлопці, які відслужили у армії та все населення села Орлівка. Кожен рік на очах молоді села відбувається цей обряд, який дає можливість молоді перейняти те, що робили їхні пращури. Процес передачі між поколіннями проходить із року в рік.
Розташування:
Село Орлівка Ренійської ОТГ Ізмаїльського району
Громади:
Чоловіча громада села Орлівка Ренійської ОТГ Ізмаїльського району
Контактні особи громади:
Марина МУНТЯН
Мар’яна КИРЛІГ
Георгій МИЙНЯ
Контактна особа
місцевого органу охорони:
Михайло КІРОНАКІ
Загальний е-mail: ocnkreni@ukr.net
Історична довідка
Аудіоматеріали
Щира вдячність
Михайлу КІРОНАКІ
Марині МУНТЯН
Мар’яні КИРЛІГ
Георгію МИЙНІ
за сприяння та участь у підготовці Інвентаря!
Проводиться інвентаризація культурного простору, та співпраця з громадами Румунії та Молдови.