Запрошуємо до Одеський обласний центр української культури на перегляд виставки «Незалежність в кольорах свободи». На виставці різножанрові роботи більш ніж 20 авторів.

Та є і родзинка:

Одеський обласний центр української культури до 35-річчя Незалежності України презентує особливий мистецький твір — вишите оберегове панно для Одеської області «Мій край- частинка України».

Перед нами — монументальний триптих із трьох величних полотен-рушників: 285 сантиметрів у висоту та 255 — у загальній ширині. Та його справжній масштаб вимірюється не сантиметрами, а змістом, пам’яттю і працею, вкладеними в кожен стібок.

У цьому творі оживає південна Україна — її степ, рослинність, краса й особливий мистецький характер. Давні мотиви степового розпису, поєднавшись із традиціями вишивки та елементами нематеріальної культурної спадщини, отримали нове, монументальне звучання.

А починалося все з маленьких ескізів. Два місяці — на створення малюнка в натуральну величину, ще дев’ять — на ручну вишивку. Одинадцять місяців праці, щоб задум ожив на полотні.

Ідея створення належить Валентині Вітос , директорці Центру, творче наповнення, розробка ескізу та вишивка виконана золотими руками Людмили Казанчук — провідного методиста Одеського обласного центру української культури, лауреата обласної премії народних майстрів імені Ростислава Палецького.

Панно «Мій край – частинка України » — це вишита історія південного краю, у якій традиційний український код зустрічається із сучасним баченням.

Воно народжене характерною для Одещини технікою качалачкової гладі, доповненою хрестиком і штапівкою. Рослинно-геометризований орнамент, зооморфні мотиви й бічні композиції з легким відлунням кубізму створюють особливий художній світ — ніжний за кольорами, але сильний за змістом.

У центрі — головний змістовний стрижень композиції, рушник, у якому зійшлися небо, земля, море і людина.

У рослинний вінок вписаний Тризуб — знак державності, суверенітету, духовної єдності та незламності України.

Поруч — Берегиня-Мати, Дерево життя. Вона стоїть на маленькому клаптику землі, у якому вмістився цілий світ. Такий крихкий, такий вразливий — і тому такий дорогий. Кожна прозора рослина тут ніби тріпоче над південним степом, чекаючи весни, миру і відродження.

Навколо Тризуба розкриваються важкі грона винограду — візитівки Бессарабії та Одещини, символи родючості, достатку й прадавньої традиції. А золоті колоски пшениці нагадують про безкрайні причорноморські степи, які годують Україну, — про хліб, мир, гостинність і невтомну працю нашого народу.

А внизу, біля самого підніжжя Дерева життя, — якір на синьо-блакитних хвилях. Одеса. Морські ворота України. Надія, стійкість і наш незримий зв’язок зі світом.

Два бічні рушники обрамлюють центральну композицію. На них знову проростає Дерево життя — його пагони тягнуться крізь час, поєднуючи минуле, сьогодення і майбутнє.

Між його гілками — пари півників, охоронців родини та провісників добрих звісток. Унизу — стилізовані риби й напис «ODESA» — пам’ять про Чорне море, лимани та неповторну землю, на якій народилося це мистецтво.

А всю композицію тримає орнамент-безконечник — знак вічності, нерозривності поколінь і неподільності української землі.

І все це звучить у світлій пастельній гамі — зеленому, охристо-золотому, синьому, теракотовому.

Так перед нами постає частина України — квітуча й незламна. Україна, в якій кожна нитка тримає пам’ять, кожен символ має голос, а різні землі, традиції та долі з’єднані в одне просте і вічне слово — Єдина.