Нещодавно в Одеський обласний центр української культури за круглим столом зібралися імениті майстрині писанкарки, історики, мистецтвознавці, художники, починаючі писанкарки і небайдужі люди. Темою обговорення обрали Писанку, її минуле і сьогодення.

Великі розмашисті елементи, морська хвиля, яскраві кольори, видобуті з квітів обпалених сонцем степів Буджака – ось, що робить писанку Одещини впізнаваною.

Через дослідницькі проєкти ми впевнено повертаємо мистецтво писання писанок на територію Одещини, де воно постійно було присутнім, але періодично притуплювався інтерес до цієї справи в силу різних заборон.

Вісті з минулого: (уривок із листа) 7 квітня 1848. Одеса. – Лист А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка.

«Христос воскресе!

Сим почну писульку мою до Вас, коханий друже; да і що матиму лучшого, як привітати друга цілованієм святим: Христос воскресе! Наші діди добре вигадали, що з сим празником поздравляють; сей найбільший празник християнам, не даром казано: великдень.

Посилаю Вам писанку, трохи паперу бристольского, малюй на здоров’є та мене згадуй. А степу безлюдного нічого лякаться, може таки і туди будуть доходить листи; хоч не так швидко, аби яка чутка була. Коли вже потягнетесь на те Аральське море, то як можна пильнуйте, щоб мені дать знать, куди і як писать; то я зараз і озовусь і В[арвара] Н[иколаевна] тож.

Бувай здоров, коханий друже, дякуй Господа і терпи, поки Його свята воля того схоче.

Щирий до Вас Андрій Лизогуб».

Дослідницькі матеріали:

в ХІХ – на поч. ХХ ст. територія сучасної Одеської області входила до складу Херсонської губернії та Бессарабської області, які розділялись річкою Дністер. В 1932 році створена Одеська область на теренах Херсонської губернії, а в 1956 році до Одеської області було приєднано Ізмаїльську область (Південна Бессарабія).

В музеях Одеси та районних музеях області немає старовинних писанок, можливо тому, що вони крихкі і розпадаються від часу.

У приватній колекції одесита Максимюка Т.І. є кілька писанок з Одещини.

У Садовнікової Н.В. з с. Софіївка Білгород-Дністровського району зберігаються шкрябанки, які зробила для неї мама у 1969 році. Наталя Василівна пам’ятає як мама шкрябала по яйцю наносячи візерунок. З великою любов’ю та бажаннями добра своїй донечці виконала мама писанки, тому вони збереглися до цього часу.

У каталозі Кульжинського С.К. (1899) описано 9 писанок з с. Катеринівка Ананьївського повіту (тепер Любашівський район Одеської області): «Павучки», «Зірочки», «Крильці», «Перерва», «Курячі лапки», «Собача рожа», «Сояшник», «Кленовий лист»[8,136], 6 писанок з с. Іллінка Одеського повіту (тепер Біляївського району Одеської області): «Польовий горох», «Сорок клинців», «Тюльпан», інші без назв[8,186], а також з Бессарабської губернії (тепер Південна Бессарабія входить до складу Одеської області) 30 писанок з невідомих населених пунктів»[8,139].

Яскравим взірцем писанки Одещини є «Сорокопуть», або ж «Козачі левади», зразки якої були зафіксовані у селі Іллінка. Орнамент яйця складається з двох «сварґ», що накладаються одна на одну, створюючи візуальний ефект безперервного космічного руху й сили. Таку писанку як оберіг брали із собою чумаки, вирушаючи на південь по сіль, адже такі подорожі були вельми небезпечними.

“Вовчі зуби” – символ поширений як серед українців, так й серед болгарської діяспори Бесарабії. Зображання звіра на великодньому яйці з колекції Володимира Ястребова свідчить про глибоку тяглість ще з дохристиянської доби. Тоді вовк міг вважатися злим духом, окультним створінням, якого боялися й на допомогу якого розраховували.

Вовк – одна з іпостасей бога землі, Змія, а його входження-укус уже в замовляннях мислився як входження в людину зла.

З іншого боку, «вовчі зуби», як приналежність ткацького верстата, несло побутовий зміст[11,145]. «Вовчі зуби» ми бачимо ще на кількох писанках Бессарабії (Додаток 2, фото 18, 26, 27).

І таких свідчень про розвиток писанкарства на нашій території є достатньо.

І осередків писанкарства маємо в достатній мірі.

Про це говорили і

Інна Кривошап – дослідниця, писанкарка, лауреат обласної премії народних майстрів імені Р. Палецького в номінації “художні вироби з природних матеріалів”, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України,

Валентина Вітос – директорка Одеського обласного центру української культури,

Світлана Крижевська – член Національної спілки художників України, співробітник інституту енциклопедичних досліджень Національної Академії наук України;

Антоніна Димова – завідувачка відділом декоративно-прикладного мистецтва КУ «Одеський обласний центр української культури», лауреат обласної премії імені Ростислава Палецького в номінації «Писанкарство»,

Лариса Демʼянишина – член Національної спілки художників України та інші учасники круглого столу.

До уваги: писанки Одещини від Інни Кривошап і Антоніни Димової, відписані за роботою Кулжинский, С. К. Опис колекції народних писанок. Вип. 1. З альбомом із 33 хромолітографічних і 12 чорно-білих таблиць (всього 2 219 малюнків ) та з інших джерел.

Дослідження писанкарства на Одещині ( Подунавʼʼя, Буджак) продовжується.

Наш центр буде вдячний за надані відомості про цей процес у ваших територіях.

Будемо раді долучити всі відомості до дослідницьких матеріалів.