Миті «вишитих історій» в емоціях і світлинах.

27 травня в Одеському обласному центрі української культури відбулося засідання розмовного клубу «Спадок», присвячене вишитій сорочці. Цього дня ми намагалися дати голос речам — стародавнім, вишитим, збереженим у родинах як найдорожчий скарб. Речам, які мовчки пережили десятиліття, але зберегли історії — про любов, віру, втрати і надію. І саме ці історії ожили — у словах, спогадах і дотиках до полотна.

Оксана Шевчук — лауреат премії ім. Р. М. Палецького 2016 року у номінації «наукові дослідження» — розкрила глибину символіки вишивки, нагадавши: у кожному стібку — великі сенси, що передаються поколіннями.

Особливо щемким моментом стало те, що на наш заклик відгукнулися люди, які прийшли не просто послухати, а поділитися. Вони принесли із собою частинку родинної пам’яті — стародавні вишиті речі, що дісталися у спадок, і розповіли історії, які за ними стоять.

Сім’я Касаткіних, переселенці із Запоріжжя, вчителі-музиканти, поділилися історією сорочки, вишитої бабусею, та відео її життєвого шляху як майстрині. На захід вони завітали із трирічною донечкою, яку змалечку виховують у любові до українських традицій і цінностей.

Заучали й історії які не можливо слухати без сліз.

Особливо вразила історія Інна Микуцька – переселенки з Херсону.

Свого часу Інну вразила картина Михайла Брянського «Портрет дівчини у вишиваній сукні» з колекції Херсонського художнього музею. Вона мріяла відтворити сорочку, яка була зображена на картині і сфотографуватися у ній поруч із картиною. Не встигла, бо Згодом під час окупації, уся колекція музею була вивезена ворогом.

Світлана Крижевська — членкиня Національної спілки художників України — оживила історію через світлини й старовинне вбрання своєї родини, презентувавши повноцінний вишитий образ своєї бабусі.

Людмила Деркач надіслала нам історію рушника, що передавався у спадок від матері до доньки, як родинна молитва, вишита червоним, білим і чорним.

Між виступами спікерів атмосферу ніжно й проникливо доповнили пісні у виконанні студентів і працівників Одеського державного університету внутрішніх справ — Катерини Береславської та Євгена Ількевича.

Поетеса, членкиня Національної спілки письменників України Ірина Тома наповнила простір авторським словом і презентувала родинні реліквії — вишитий портрет і весільний рушник.

Юні голоси вихованок Одеської школи мистецтв №13 (керівниця — Алла Кочиашвілі) Софії Мардаренко та Іди Балабаш завершили подію піснями, що прозвучали як ніжне післяслово. Особливо проникливо прозвучала «Колискова зорі» — глибока і потужна композиція, що торкнулася кожного серця.

Попри тривоги, що намагалися перервати цей день, захід відбувся. І став ще одним доказом: у нас неможливо відібрати пам’ять, традицію і ту невидиму нитку, яка зшиває покоління в єдину націю